У́НТЕР-ОФІЦЕ́Р, а, ч., військ. Звання молодшого командного складу із солдат в дореволюційній російській та деяких сучасних іноземних арміях; // Особа, яка має це звання. Незабаром Максима зробили унтер-офіцером (Мирний, І, 1949, 230); Оточений людьми, сидить русявочубий Марко, вчорашній унтер-офіцер лейб-гвардії Преображенського полку (Стельмах, І, 1962, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 452.