У́НІКУМ, у, ч. Рідкісний, єдиний екземпляр чого-небудь. Лілія була зламана при самому корені. — Який жаль! Це фіалкова лілія, панове, унікум. Бачите… А запах! Відколи світ існує, люди не знають запаху лілії (Довж., І, 1958, 405); Букіністичні унікуми; // перен. Про людину, незвичайну в якомусь відношенні. — Ваші видавці моєю друкарнею не цікавляться. Що їм Батайль? Для них потрібні фабрики книжок, а я тепер, пане, антикварний унікум (Рибак, Помилка.., 1956. 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 451.