УПЕРЕДЖА́ТИ, а́ю, а́єш i УПЕРЕ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., УПЕРЕДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех., діал.
1. Випереджати. Пустився він так скоро, що й упередив передніх (Сл. Гр.); // Вгадуючи чиє-небудь бажання, намір, робити щось наперед, раніше. Він услугував мені, упереджав мої бажання (Фр., IV, 1950, 373); Шпаківський зрозумів, що кмітлива насмішниця.. легко упереджує його наміри, не дожидаючи, поки він зважиться їх висловити (Вол., Місячне срібло, 1961, 31).
2. Заздалегідь попереджати кого-небудь про щось небезпечне, небажане; застерігати. [Трохим:] Чого ви на мене наступаєте? Чи не хочете схопить за чуба або вдарить? То я вас упереджаю: не наважайтесь того робить, бо я можу забуть, що ви мені батько! (Кроп., IV, 1959, 227); Дехто.. упереджав Дороша: — І з ким то ти боротись насміливсь, проти кого пішов? (Крот., Сини.., 1948, 44); [Руфін:] Я думав хоч тебе порятувати, упередивши… [Прісцілла:] Як? Мене саму? І ти міг думать — я на се пристану? Нізащо в світі! (Л. Укр., II, 1951, 387); «Може, треба було упередити Казимира про Стасині погані думки?» — міркував я (Мур., Бук. повість, 1959, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 456.