УПЕРЕ́ДЖЕННЯ, я, с.
1. Хибна думка, яка складається щодо кого-, чого-небудь наперед, без ознайомлення, та пов’язане з нею відповідне ставлення. Частенько зустрічається у початківців упередження, ніби для того, щоб друкуватися в газетах чи журналах або добитися видання окремої книжки, треба мати якусь «протекцію» (Рильський, III, 1956, 415); Ленінська аграрна програма ламала упередження деяких соціал-демократів, які вважали селянство реакційним класом і твердили, що пролетарська партія не повинна підтримувати боротьбу селян за землю (Ком. Укр., 7, 1963, 46).
2. Негативна, несправедлива думка, яка складається щодо кого-, чого-небудь наперед, та пов’язане з нею відповідне ставлення. [Мордовець:] Ні, я бачу, ти до мене з упередженням підходиш, і смілий, благородний вчинок мій — тобі байдужий і чужий… (Тич., І, 1957, 297); Він боявся, що в серці баби Федори народиться підсвідоме упередження проти дівчини-приймачки (Донч., III, 1956, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 457.