УПИРИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до упи́р. [Лукаш:] Се ти?.. Ти упирицею прийшла, щоб з мене пити кров? (Л. Укр., III, 1952, 267); — Ще стара упириця [пані] прийде та наробить крику (Фр., VII, 1951, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 460.