УПОДО́БАННЯ (ВПОДО́БАННЯ), я, с. Схильність до кого-, чого-небудь, зацікавлення кимсь, чимсь як таким, що відповідає смакам, бажанням, настроям і т. ін. Вона [естетика].. аналізує чуття естетичного уподобання (Фр., XVI, 1955, 292); Знайомство Міцкевича з Пушкіним… незабаром перейшло в дружбу. Основами цієї дружби були спільність літературних інтересів та уподобань, любов до народу й до народності в літературі (Рильський, III, 1956,304); [Францишка:] Скажіть мені лишень, мій пане, що за людина цей граф? Які в його, взагалі, вподобання?.. (Коч., І, 1956, 44); Я знав її уподобання і завжди привозив з Москви гарну пудру (Ю. Янов., II, 1954, 8); Оглянула [Ляля] товаришів. Які різні люди сиділи перед нею! З різними нахилами, з різними уподобаннями… (Гончар, IV, 1960, 66).
Бу́ти до вподо́бання кому — подобатися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 464.