УПОКО́РЕННЯ (ВПОКО́РЕННЯ), я, с. Дія за знач. упоко́рити і стан за знач. упоко́ритися. Леся Українка розвінчала християнство як релігію упокорення (Рад. літ-во, 18, 1955, 218); Суліман переконаний, що коли б він цієї хвилини наказав панні впасти перед ним на коліна.., вона вволила б його волю. Та навіщо Рафаїлові Суліману впокорення цієї негарної рудої панни? (Вільде, Сестри.., 1958, 160); Удалося йому [отаманові] нарешті сяк-так заспокоїти побратимів і змусити до проби порятунку всім разом.. А старий Марусяк дивився на це упокорення сина, і сльози крутилися йому в очах (Хотк., II, 1966, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 464.