УПРО́ХУВАТИ (ВПРО́ХУВАТИ), ую, уєш, недок., УПРОХА́ТИ (ВПРОХА́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех. Те саме, що упро́шувати. — А може, ти передумаєш, може, залишишся, Марку, — впрохувала його, як уміла [Марія] (Цюпа, Назустріч.., 1958, 44); Можна впрохати тітку Мотрю, вона це діло облагодить (Коцюб., І, 1955, 50); Катерина вийшла на роботу тільки у вівторок та й то з запізненням, упрохавши сусідку навідуватись до Соньки й давати їй ліки (Перв., Материн.. хліб, 1960, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 470.