УПІДЛЕ́ГЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упідле́глити; // у знач. прикм. Підпорядкований комусь; // у знач. iм. упідле́глений, ного, ч. Службова особа, яка є підлеглою старшому за посадою.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 460.