УПІ́ЗНАНИЙ (ВПІ́ЗНАНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упізна́ти. Синявій визадкував з мечеті й почував себе як шпик, упізнаний державними мужами (Ле, Міжгір’я, 1953, 71); До невпізнання змінений військовим мундиром і все ж одразу впізнаний строганівцями молодий Фальцфейн іде понад шеренгою сяк-так вишикуваних селян (Гончар, II, 1959, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 460.