УРА́ГОВИЙ, а, е, заст., лайл. Чортів, бісів. А вона, урагова баба, і не дума [поринати]; плава поверх води (Кв.-Осн., II, 1956, 183); [Пастух:] Чого ти тут з безрогими воюєш? [Служебка:] Коли же урагові такі прокляті, — як вирвуться, не заженеш ніяк (Л. Укр., II, 1951, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 472.