УРА́ДИТИ (ВРА́ДИТИ), джу, диш, док., перех., неперех. і з інфін.
1. Дати пораду, допомагати радою. Розпитувався, що йому робить? Ніхто нічого не врадив (Сл. Гр.).
2. Радячись, дійти до якого-небудь спільного рішення; домовитись, вирішити. І так між собою урадили, щоб їхав він із дочкою під Ніжень до свого шуряка (П. Куліш, Вибр., 1969, 112); [Теофіл (підходить до Руфіна):] Ти чув? Ми врадили одного [персня] дати єпископу… [Руфін:] А нас ви поспитали? (Л. Укр., II, 1951, 495).
3. перев. перех., розм. Допомогти, знайти вихід із скрутного становища; зарадити. Занедужала дитинка, кричить, плаче. Горнила й сама плаче над нею, та нічого не врадить (Вовчок, І, 1955, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 472.