УРА́ДУВАНИЙ (ВРА́ДУВАНИЙ), а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до ура́дувати. — Живий, живий! — крикнув урадуваний хлопець (Фр., III, 1950, 13); Урадуваний метушнею, скочив [пес] Славкові на груди (Март., Тв., 1954, 232); Я, врадуваний такою несподіваною стрічею, поставив колишньому любимцеві нараз кілька питань (Коб., III, 1956, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 472.