УРИ́ВЧАСТИЙ, а, е.
1. Який переривається через короткі проміжки, не суцільний; який різко обривається. Пішла [Настя] до піаніно і, стоячи, програвала одною рукою уривчасті мелодії (Л. Укр., III, 1952, 588); Розповідь його була уривчаста. Раз по раз він замовкав і, завмерши, дивився в простір, наче вимірював на око швидкість корабля (Трубл., Шхуна.., 1940, 85); Уривчасті дзвінки внутрішньої сигналізації вмить піднімають усіх [підводників] на ноги (Логв., Давні рани, 1961, 42); Здаля почулися його короткі, уривчасті слова (Собко, Шлях.., 1948, 61).
2. Який містить у собі неповні дані. Ізольовані від життя, в’язні все ж довідувалися про те, що робиться в світі, до них доходили уривчасті відомості про переможне просування Червоної Армії (Хижняк, Тамара, 1959, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 477.