УРОЧИ́СТО (ВРОЧИ́СТО). Присл. до урочи́стий. Піднесено й урочисто ознаменував український народ дні сотих роковин з дня смерті свого великого сина — Тараса Шевченка (Літ. газ., 24.III 1961, 1); Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із раннім плугом. Коли ж вони повертались увечері додому, їх стрічали старі й малі (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 37); В хаті так ясно, світло горить якось надзвичайно весело і разом урочисто (Л. Укр., III, 1952, 472); Білим, несказанно чистим цвітом урочисто квітують вишневі садки (Коз., Гарячі руки, 1960, 107); У Джона врочисто спалахують очі, А Томас не вірить: — Ми в шахті, чи де? (Воскр., З перцем!, 1957, 270); Клянемось урочисто ми нині, Що під цим знаменом дорогим Будем вірно служить Батьківщині (Бичко, Вогнище, 1959, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 482.