Що oзначає слово - "урядник"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч.

1. У дореволюційній Росії — нижній чин повітової поліції. — От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає, — зараз руки назад та й до врядника (Коцюб., II, 1955, 12); Селяни довезли їх до міста й здали поліцейським урядникам (Н.-Лев., IV, 1956, 273); В цей час до громади чвалом підлетів на вмиленому коні урядник і, козирнувши, подав пакет справникові (Стельмах, І, 1962, 633).

2. дорев. Те саме, що урядо́вець. Вуйко був бідний магістратський урядник (Фр., III, 1950, 97); — Та я… що я? — м’явся комісар. — Я не правник. Я канцелярійний урядник (Март., Тв., 1954, 387); — Чи не має мама для мене на приміті когось вже іншого.. багатиря або високого урядника, — подумала Маруся (Н.-Лев., VI, 1966, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 484.