УСИПЛЯ́ТИ1 (ВСИПЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УСИПИ́ТИ (ВСИПИ́ТИ), плю́, пи́ш; мн. усипля́ть; док., перех., розм. Те саме, що присипля́ти. [Столяренко (до Воронова):] їй [хворій] шкодить сонна терапія. Хвора пригнічена. У таких випадках треба створювати середовище, яке збуджувало б, а не усипляло її (Голов., Драми, 1958, 153); Бабуся он дрімотою Всипляє внука: бай! (Бичко, Сійся.., 1959, 206).
УСИПЛЯ́ТИ3 (ВСИПЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., діал. Спати. Заквилить дитятко, схилиться до його Маруся гойдати, а Пилипиха блискучими очима в обох вдивляється. Вона не всипляла ночей і хвилиночки (Вовчок, І, 1955, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 487.