У́СМІХ, у, ч. Те саме, що у́смі́шка 1. Вона прийняла [подарунок], подякувала і усміхнулась. Василькові здався той усміх дуже ласкавим (Л. Укр., III, 1952, 485); На якусь мить Неля глянула мені у вічі, і враз її очі спалахнули, на щоках заграв рум’янець, а на устах розцвів усміх — щирий, теплий, привабливий (Збан., Незабутнє, 1953, 16); Офіцер прикусив губу, стримуючи скептичний усміх (Гончар, Таврія.., 1957, 367).
◊ Криви́й у́сміх див. криви́й; Пуска́ти (пусти́ти) у́сміх див. пуска́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 491.