УТВЕ́РДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., УТВЕРДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех.
1. рідко. Міцно укріплювати, встановлювати на чомусь. Хто її [ялину] утвердив на кремінні? (Рудь, Дон. зорі, 1958, 24).
2. Установлюючи що-небудь, робити міцним, непорушним; остаточно зміцнювати. Люди утверджують свою владу, своє торжество над землею і стихіями, підкоряють розумному контролеві природу (Вол., Сади.., 1950, 204); Від комсомольських часів ще збереглися в ній бурхлива запальність і.. чиста віра її молодості — віра в те, що життя, яке вона будує, яке зі всією пристрастю утверджує, це життя може й повинно бути досконалим, давати людині повноту радості й щастя (Гончар, Тронка, 1963, 81); Се письмо мало бути.. документом, котрий може або утвердити його любов, або знівечити її до самої основи (Фр., III, 1950, 458); Утвердивши радянську владу і завоювавши право на землю й на комуністичну мрію, Микита Гопченко прибув до свого села ранньої весни (Ю. Янов., II, 1954, 156); Творчість Шевченка утвердила реалізм в українській літературі (Укр. літ., 8, 1957, 218).
Утверди́ти себе́ як хто, що — зміцнівши, проявити себе певним чином. Наше мистецтво утвердило себе як мистецтво життєвої правди, і тому воно оптимістичне за своєю суттю (Літ. Укр., 12.I 1965, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 505.