УТЕРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех., розм. Те саме, що утра́тити. — Де се ви, батьки, блукали, що й не обідали вкупі? — питав Іванець. — Та от бач! — кажуть. — За цим ледащом і обід утеряли (П. Куліш, Вибр., 1969, 179); [Олена:] Ой, мамо моя, матусенько, коли б же ви знали, як то тяжко той вечір сподіваний утеряти (Вас., III, 1960, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 507.