УТРО́БНИЙ, а, е.
1. Стос. до утроби; // Який відбувається, протікає в утробі. Скелет у дитини утворюється ще в ранньому утробному періоді і складається переважно з хрящової тканини (Шк. гігієна, 1954, 68); Дослідження показали, що будь-які порушення утробного розвитку [людини] пов’язані з генетичним апаратом живого організму (Знання.., 1, 1971, 11).
2. Який виходить з середини, з глибини утроби; // Глухий, низький (про голос, крик і т. ін.). Козак Мітла видобув із себе такий утробний крик, що навіть Півень, який теж щось кричав, шарахнувся від нього (Панч, Гомон. Україна, 1954, 249); Засміявся Турчинович знайомим утробним сміхом (Кол., Терен.., 1959, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 523.