УТЯ́МИТИ (ВТЯ́МИТИ), млю, миш; мн. утя́млять; док., перех. і без додатка, розм.
1. Зрозуміти щось, осягти суть чого-небудь. — Ви розкажіть мені, з чого і як скоїлось ваше лихо, нехай я усю подрібницю втямлю (Вовчок, VI, 1956, 267); Молодиця не вміла до пуття спекти хліб та паляниці. Баба Зінька показала їй раз-другий, і розумна.. Соломія швидко втямила цю хазяйську справу (Н.-Лев., VI, 1966, 348); — Малий він ще… Виросте, утямить усе… (Мушк., Чорний хліб, 1960, 134); Все це були хлоп’ята не старші п’ятнадцяти років, з ними серйозної розмови не почнеш — нічого не втямлять (Бурл., Напередодні, 1956, 11); Юхим почув про це в кузні. Що це не пуста балачка [пожежа економії], він зразу ж утямив, тільки-но сказали йому, що повернувся Невкипілий із своїх мандрів (Головко, II, 1957, 281); // Дійти до певного висновку, усвідомити що-небудь. — Тепер і сам найясніший утямив, що козаки — то сила! (Добр., Очак. розмир, 1965, 33).
2. Зберегти у пам’яті, затямити. — Втямте собі: всюди, де вас не будуть допитувати, маєте говорити одно: ви хотіли тільки налякати пана, побити, потрощити йому зі злості вікна (Стельмах, І, 1962, 451).
3. Виявивши кмітливість, здогадатися про що-небудь. Юхим таки одбив гвинтівкою перший удар — клинок дзвякнув об гвинтівку й одскочив, але козак утямив це: замахнувшись ніби рубати, він натомість несподівано шименув клинком Юхима в груди (Головко, II, 1957, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 525.