У́ХАННЯ, У́ХКАННЯ, я, с. Дія за знач. у́хати, у́хкати і звуки, утворені цією дією. Інші панянки, заохочені Ольгою, шубовснули в воду, і почався новий тур енергійного обхлюпування, реготу, вереску і ухання (Іщук, Вербівчани, 1961, 30); В хаті Кіндратовій — ухкання, крик!.. Став проти вікон, дивлюсь у світлицю. Там же — танцює старе й молоде! (С. Ол., Вибр., 1959, 100); Хата Онищучки.. стугоніла.. за північ веселою гульнею — співами та танцями та буйним ухканням парубоцтва (Речм., Весн. грози, 1961, 118); 3 глибини лісової хащі долинуло ухання пугача (Наука.., 6, 1960, 22); Дід прислухався до глухого ухкання далеких гарматних пострілів і хитав головою (Донч., VI, 1957, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 525.