УХА́ТИЙ, а, е. Те саме, що вуха́тий. — Ну, молодець! — сказав суддя ухатий (Гл., Вибр., 1951, 105); Цікаво для зайців, видимо, ніч пройшла: Після голодних днів жорстокої зав’юги Пожирували тут ухаті ледацюги! (Рильський, III, 1961, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 526.