УХО́ДНИЦТВО, а, с., іст. Те саме, що відхі́дництво. Втечі селян [у XVI ст.], а також міської бідноти, розорюваної купецькою лихварською верхівкою, у степи і були головною причиною виникнення тут вільного озброєного населення — козацтва, яке займалося землеробством і уходництвом, тобто мисливськими і рибними промислами на середній течії і в низов’ях Дніпра (Іст. УРСР, І, 1953, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 528.