УШАНУВА́ННЯ (ВШАНУВА́ННЯ), я, с.
1. Дія за знач. ушано́вувати і ушанува́ти. Юзині родичі не жалували коштів на учту, на ушанування 16-літніх роковин дочки-одиначки (Л. Укр., III, 1952, 666); Все більшого розповсюдження на Україні набувають колгоспні свята Трудової слави. Вони влаштовуються для вшанування передових виробничників (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 111); Вшанування пам’яті поета-революціонера Т. Г. Шевченка; Вшанування міст-героїв; Вшанування передовиків полів.
2. діал. Повага, пошана. Минаючи попри нас, вона спаленіла і, кланяючись з ушануванням перед моєю матір’ю, вдарила коня й майнула далі (Коб., III, 1956, 51).
Моє́ [вам] ушанува́ння — ввічлива формула вітання. [Психіатр:] Головне, не треба читати на ніч. Тоді, сподіваюсь, і безсоння мине. Ну, моє вшанування ще раз (Л. Укр., II, 1951, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 540.