ФАМІЛЬЯ́РНІСТЬ, ності, ж.
1. Властивість за знач. фамілья́рний. Побачивши мене, вона [бабуся] зараз вдалася до мене з фамільярністю, властивою старим слугам (Л. Укр., III, 1952, 603); — Не ображайте главу міста, батеньку, хоч ви і вчений, — сказав з грубуватою фамільярністю справник Хрєнов (Довж., І, 1958, 441); Чималу групу емоційно забарвлених слів становлять слова з відтінком, фамільярності, тобто слова, властиві розв’язній, безцеремонній розмовній мові (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 79).
2. Фамільярний учинок, жест, розв’язне, безцеремонне звернення до когось і т. ін.; панібратство. — А вас не бентежать надто добросусідські стосунки вчителя з братами-селянами? Він гуляє в них, а в себе навіть трактує їх кофієм з молоком. Для чого бо це таке панібратство і фамільярність? (Стельмах, І, 1962, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 558.