ФАНТ, а, ч.
1. перев. мн. Гра, учасники якої виконують як штраф які-небудь, звичайно жартівливі, завдання, визначені жеребкуванням. Стояли [ми] біля входу. Про Жорж Занд розмова долетіла… Ці пройшли — вже друга пара: х-ха, невже у фант не вмієте?.. (Тич., І, 1957, 218); Юра проходить до парку. Там гімназистки грають в горілки, [горюдуба] фанти, попсований телефон (Смолич, II, 1958, 47).
2. Предмет, який дає учасник гри як штраф для визначення жеребкуванням завдання. Коли цього разу почали збирати фанти, Бронко вирішив, що тільки-но почнуть грати у «монастир», він шмигне з залу (Вільде, Сестри.., 1958, 234); // Завдання, яке виконують учасники гри як штраф. — Наші дами просто при людях обнімаються й цілуються з кавалерами при фантах, в іграшках (Н.-Лев., III, 1956, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 559.