ФЛЕ́ЙТА, и, ж. Духовий музичний інструмент високого регістру, що являє собою дерев’яну трубку з циліндричним або конічним каналом. Флейта свистіла, мов вітер між кручами (Фр., II, 1950, 73); В кутку стояла величезна шафа, в котрій за склом були інструменти на цілий оркестр: і контрабаси, і валторни, і скрипки, й флейти (Сам., II, 1958, 412); Гучали дзвони і бубни, виспівували флейти і віоли (Загреб., Європа. Захід, 1961, 263); *Образно. Флейта іволги в грабині, Туркіт горлиці на клені… (Рильський, IIІ, 1961, 129); *У порівн. Голос був у них [ведмежат] надземний І виводив, наче флейта! (Л. Укр., IV, 1954, 195).
&́9651; Фле́йта Па́на; Па́нова фле́йта — народний духовий інструмент у вигляді з’єднаних разом кількох сопілок різної величини та настройки. Флейта Пана.. — інструмент, що має серйозне значення для історії музичної культури багатьох народів (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 59); [Амфіон:] Тоді ти зійдеш он туди на гору і пустиш голос Панової флейти, і зійдуться товариші до нас (Л. Укр., І, 1951, 449).Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 605.