ФРА́У, невідм., ж. Уживається при звертанні до заміжньої жінки у німців, а також при називанні її імені та прізвища. — Однаково, я не наважуся назвати Вас фрау, бо ваше серденько ще, безумовно, не пізнало справжнього жару кохання… (Ю. Янов., І, 1954, 194); // розм. Про жінку для створення певного колориту. Шеф «організаціон Тодт», франтуватий, уже лисий золотозубий панок, привіз з собою навіть якусь високу і страшенно худющу фрау (Коз., Гарячі руки, 1960, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 642.