ФРОНТОВИ́К, а́, ч. Той, хто перебуває або був на фронті (у 3 знач.) в діючій армії. — Може, тому, що фронтовик щодня зустрічається з смертю віч-на-віч,— уголос міркував зараз Антонович,— може, саме тому він пізнає, краще за інших, справжню ціну життя (Гончар, III, 1959, 282); Колишні фронтовики є на кожному підприємстві (Ком. Укр., 6, 1967, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 647.