ФУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ФУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.
1. Утворювати одноманітно-деренчливі звуки під час роботи (про механізми, машини і т. ін.). Де-де в стодолі лопотять ціпи, в сінях хрупотять пили або фуркочуть коловороти, крутячи мотуззя (Фр., IV, 1950, 189); Хутко пересувалися паровози, подаючи пісок і каміння, невпинно фуркотів екскаватор, вигризаючи стальними зубами граніт (Коцюба, Нові береги, 1959, 375).
2. Підсил. до фу́ркати. В’ється, фуркоче джмелем над долівкою веретено (Стельмах, II, 1962, 327); Вгорі фуркотять уламки, один із них падає зовсім близько, і чути, як він шипить у снігу, вичахаючи (Тют., Вир, 1964, 496).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 655.