ФУРО́Р, у, ч. Гучний публічний успіх, який викликає палке схвалення.— Бачили б ви, який фурор викликало оте розпорядження серед учорашніх горлохватів! (Шовк., Інженери, 1956, 395).
Зроби́ти фуро́р — сильно вразити своїм надзвичайним виглядом, манерами, поведінкою і т. ін. Вистава [«Запорожець за Дунаєм» з участю М. Кропивнипького] зробила фурор у місті (Збірник про Кроп., 1955, 241); Прийшов чоловік, пустий, тупо зарозумілий панок, салонний лев, прийшов і зробив фурор! (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 656.