ФІТЬ.
1. виг. Звуконаслідування, що означає посвист. Аж об поли вдарили руками та — фіть, фіть! посвистали та й пішли до возів (Кв.-Осн., II, 1956, 16); Легенький посвист. Тоді чотири постаті сходяться на середню могилку. Чутно: фіть! (Мик., І, 1957, 52).
2. розм. Уживається як присудок при вираженні раптовості або несподіваності настання чи виявлення чого-небудь. Бо смерть не дивиться, чи хто штаб-офіцер: Сьогодні ти живеш, а завтра — фіть! Умер! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 268); // Уживається як присудок для підкреслення швидкості, моментальності якої-небудь дії, руху. — Гляди. Сьогодні тут, а завтра фіть! Аж зашумиш на вулицю. Тільки мені спробуй щось зробити (Мик., Повісті.., 1956, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 603.