ХА́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Важко дихати, видаючи глухі уривчасті гортанні звуки; хекати. День був гарячий — сказано в серпні: сонце пекло, наче думало ввесь світ запалити; ворони по скалах хакали, роти пороззявлявши (Свидн., Люборацькі, 1955, 147); Душно Рябкові — бач, як хакає, язик висолопивши (Сл. Гр.).
2. Те саме, що ша́ркати 1. Хакають пилки, і дзвенить сокира (Ю. Янов., II, 1958, 141); В житі вже хакала дідова коса, а Сергій все ще зорив у той бік, куди пролягли сліди (Мушк., Чорний хліб, 1960, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 12.