ХАЛТУ́РА, и, ж., розм.
1. Побічний легкий заробіток понад основний, звичайний. [Передрягін:] Так, ця стаття нам обом допомогла. Зоя кинула халтуру і взялася писати вірші (Коч., II, 1956, 132).
2. Несумлінна, неакуратна робота (перев. без знання справи, без почуття відповідальності). Що може бути огиднішого і мерзеннішого за халтуру в мистецтві? (Смолич, Театр.., 1946, 46); Митці України віддадуть всі сили і талант, будуть і далі вести рішучу боротьбу проти буржуазної ідеології, викорінювати халтуру і ремісництво, аполітичність і сірість у мистецтві (Мист., 1, 1959, 4); // Продукт такої роботи. — Зрештою, наш обов’язок давати читачам те, що вони просять. — А коли вони просять халтуру? — поцікавилась Женя (Мур., Свіже повітря.., 1962, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 14.