ХАПУ́ГА, и, ч. і ж., розм. Людина, яка бере хабарі; хабарник. [Казидорога:] То ви, пане начальнику, щось говорите? Та я не про вас, а про сього.. злодюгу та хапугу, о! (Фр., IX, 1952, 389); Приїхав генерал Раєвський. Багратіон все ще був збуджений і сердитий і поскаржився генералові на хапуг та шахраїв (Кочура, Зол. грамота, 1960, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 22.