ХАРАМА́РКАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм. Говорити невиразно, неясно; бурмотати. — Іди собі до церкви та там і харамаркай молитви, хоч розпережись. Тут тобі не місце! — крикнув князь до священика (Н.-Лев., VII, 1966, 136); — Кажуть, що як принесеш мисочку в церкву, то в той саме час, як піп харамаркає над нею,— бог і на тім світі становить таку ж мисочку перед душею, і вона тоді їсть (Дн. Чайка, Тв., 1960, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 26.