ХАРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. розм. Підсил. до ха́ркати. Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає (Фр., І, 1955, 231).
2. діал. Хрипіти. Він спав твердо з роззявленим беззубим ротом, харкотів, мов підрізаний, а з рота спливала по бороді слина (Фр., І, 1955, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 27.