ХЕ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Те саме, що ха́кати 1. Ідучи, він знай поглядав на чоботи, мов довідувався, чи цілі ще; хекав, спльовував… (Мирний, III, 1954, 71); Тітка, кваплячись і хекаючи, не йшла, а, власне, бігла просто назустріч їй уздовж вузенької зацементованої стрічки поколупаного, у глибоких вибоїнах перону (Коз., Листи.., 1967, 56); Альоша реготався, соваючи йому ковбасу. Султан, оскаливши рота, хекав, знеможений цим випробуванням його собачого терпіння (Мик., II, 1957, 255).
2. Видавати звук «хе». — Х-хе!..— хекнув Чіпка, не то усміхаючись, не то дивуючись.— Чого ти хекаєш? (Мирний, III, 1954, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 50.