ХИЖУВА́ТО, присл. Трохи хижо. Щось нове, хижувато веселе сяйнуло раптом в її великих, блискучих, мов крига, очах (Гончар, Таврія, 1952, 321); Семен звів комір, тепер уже вітерець не лоскотав шию, лише тугими струменями запорскував у ніздрі, і вони сторожко, хижувато ворушилися (Гуц., Скупана.., 1965, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 54.