ХИ́ЖІСТЬ, жості, ж. Властивість за знач. хи́жий. Заборола впали два; В про́лом той половці впали І тут тільки показали Хижість тигра й силу льва [лева] (Фр., XIII, 1954, 372); Він наводив своєю силою й хижістю страх на самих навіть одважних (Коцюб., І, 1955, 438); [Лукаш:] Іще говорить про хижість, про лукавство,— вже б мовчала! (Л. Укр., III, 1952, 238); — Може, ти чув, хто палив панські стоги? — Не чув. — Навіть не чув? — здивувався управитель. Враз його очі повужчали, а штучні краплини сміху в них перетопились у хижість (Стельмах, І, 1962, 464).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 54.