ХИ́СТКО. Присл. до хистки́й1. Світло хистко позначало тіні на округлій лисині, на лобатому лиці, блискучому від поту (Ільч., Серце жде, 1939, 5); // у знач. присудк. сл. Отже, й тепер він, бачся, той же, да ні: усе в його стало якось хистко, і слово його хоть і бойке, да не таке тверде й щире, як правдиво-козацьке слово (П. Куліш, Вибр., 1969, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 62.