ХИ́ТРО. Присл. до хи́трий. [Мотронька:] Ти ж казав, Максиме, як то хитро викрутив у городі землю Ахтительний. Я думала, чию, а воно, виходить, нашу… (М. Куліш, П’єси, 1960, 85); Колись гарний, з палкими очима молодий хлопець дивився тепер хитро, ходив з заокругленим животом (Кобр., Вибр., 1954, 40); Табунець горобців сів на траві і весело, хитро зацвірінчав (Рильський, Бабине літо, 1967, 46); — Так будемо бити Казимірку з Федьком? — поспішає запитати Сьомка.. Але Васько з Васютою вже цього не чують. Вони хитро переморгуються (Смолич, II, 1958, 55); Біжучи вгору сходами, мав Панько велику радість, що не зрадив громаду та й так хитро втік від напасті (Март., Тв., 1954, 165); Особливо хитро діють підпільники на миронівському депо (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 13); Стоїть [дівчина], як справдішня квітка — рожева, чорноока, на голові хитро вив’язана шовкова хустина, на ногах — нові черевички (Вас., II, 1959, 41); // у знач. присудк. сл. — Ха… ха… ха…— неприємно зареготався німець,— це мені подобається! Хитро й дешево! (Вільде, Сестри.., 1958, 21).
&́9671; Хи́тро-му́дро та невели́ким (недороги́м) ко́штом див. ко́шти.
ХИТРО… Перша частина складних слів, що відповідає слову хи́трий, напр.: хитрому́дрий, хитроо́кий і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 65.