ХИТЬ, присудк. сл., розм. Уживається за знач. хита́тися і хитну́тися. Драбина хить — і повалилась (Гл., Вибр., 1957, 217); А вітряк все хить та хить (Стельмах, V, 1963, 360); Корито хить — Іван у став, Рибалка ледь його дістав (Воронько, Коли вирост. крила, 1960,33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 67.