ХЛИ́СТИК1, а, ч. Зменш. до хлист1. Панич наближався до брами, недбало помахуючи хлистиком (Л. Укр., III, 1952, 607).
ХЛИ́СТИК2, а, ч., розм. Те саме, що же́вжик 1; // Уживається як лайливе слово, перев. при звертанні. В такім настрою застав його Заяць. — Га, ти, помано, ти, хлистику, ти, гусяче повітря! — кричав на нього Медвідь (Фр., IV, 1950, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 77.