ХЛОП1, а, ч.
1. дорев., зневажл. Селянин, мужик взагалі або кріпак. Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини (Коцюб., І, 1955, 335); [Кума:] Правду ото кажуть: коли б не хлоп та не віл, то не було б і панів (Вас., III, 1960, 423); Витягав соки пан Кшивокольський з своїх хлопів. Він хотів би, аби вони й не спали, й не їли, а все би робили, робили, робили (Хотк., Довбуш, 1965, 40); Де ж це видано, де ж чувано, щоб хлоп, бидло, яке не раз валялося у нього в ногах, почало гнути на коліна самого пана (Стельмах, І, 1962, 565); *У порівн. — І що в йому за краса́ очі страшні, смуглявий на виду, наче хлоп, та чорний, неначе три дні висів у диму в комині,— кепкувала баба Ганна (Н.-Лев., VII, 1966, 59).
2. діал. Чоловік, мужчина, хлопець. Хлоп — як дуб (Номис, 1864, № 8617); Жінки слухали і мало не хрестилися, діти посідали поміж ними, а хлопи ще довго балакали за гріхи і поплелися вкінці до корчми (Стеф., I, 1949, 151); Івась пустився йти, але Сафат, великий, кремезний хлоп, стримав його (Март., Тв., 1954, 133).
ХЛОП2, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від хлопання. У маленьких хлопавках не було нічого — тільки хлоп! і край (Ів., Опов., 1949, 260).
2. розм. Уживається як присудок за знач. хло́пати і хло́пнути. Хлоп біду по боку, коли докучає (Укр.. присл.., 1963, 44); Господарка такі коники викомарювала, що я аж з дива на ніч перехрестився. Висуне язика й.. біжить, біжить і, доскочивши до отця Іоанна, хлоп ласкавою ручкою по губах (Ковінька, Кутя.., 1960, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 83 - 84.