ХЛЬО́РКА, и, ж., лайл. Те саме, що пові́я. З обстриженими головами, З підрізаними пеленами, Стояли [у пеклі] хльорки (Котл., І, 1952, 128); І нащо йому така сила грошей здалася́ ..Прогуля-проп’є з тією чортовою хльоркою! (Мирний, IV, 1955, 40); — Це ж чия така хльорка́ Не Василева́ — Несвітський сором спалював Тіну, вона затулила обличчя долонями, схлипнула (Мушк., День.., 1967, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 92.