ХЛЬО́СНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Однокр. до хльо́скати і хльо́стати. Семен сердито хльоснув крайнього [коня] кінцем ременя від вуздечки (Сміл., Зустрічі, 1936, 209); — Товаришко, вас комарі не кусають́ — Здригнулась [Бетя]. За секунду перед цим вона хльоснула себе по лобі.— Кусають і немилосердно (Трубл., І, 1955, 63); Голос вуйка Юри строго хльоснув його по обличчю (Турч., Зорі.., 1950, 75); — Голова за булаву! — глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя (Кач., II, 1958, 413); Велика хвиля з шумом ударила в берег, заскочила в бухточку і, мов хвостом, хльоснула по човну (Донч., IV, 1957, 349); // безос. Все сталося неждано-негадано: загуркотіло, хльоснуло крупними краплями дощу (Грим., Подробиці.., 1956, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 92.