ХМАРИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до хмари́на. На полудневому небі так, як і було — ні хмаринки (Довж., І, 1958, 67); Ми збирали з сином на землі каштани, Ми дивились довго, як хмаринка тане, Як хмаринка тане, як синіє синь, Як колише вітер струни павутинь (Рильський, І, 1956, 181); Катя глянула вперед і вдалині побачила темну хмаринку диму (Собко, Нам спокій.., 4959, 8); На його спокійному і чистому чолі не було й хмаринки стурбованості чи хвилювання (Чаб., Тече вода.., 1961, 174); Легка хмаринка спогадів миттю перебігла обличчям Черняєвої (Донч., II, 1956, 71); * У порівн. Бліде, як хмаринка, дівча немов вгадало його бажання (Коцюб., II, 1955, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 94.